Венеціанська штукатурка

Венеціанська штукатурка Stucco Veneziano – це не тільки назва матеріалу, але й спеціальна техніка для його нанесення. Цю техніку використовують для отримання покриття, яке імітує полірований мармур на стінах фасадів, та у інтер’єрах. Існує два види венеціанської штукатурки:

Вапняна – зв’язником в якій слугує вапно.

Акрилова – зв’язником є рідина на основі водяного акрилового латексу.

Венеціанська штукатурка наноситься в декілька нашарувань (переважно від 3 до 5), кожен з нанесених шарів «венеціанки» ущільнюється (окрім першого). Нашарування можуть бути «монохромними» (одноколірними), або «поліхромними». Для додаткового захисту та підкреслення блиску полірованої поверхні, венеціанську штукатурку покривають воском.

Вважається, що батьківщиною венеціанської штукатурки є Венеція, хоча перші згадки сягають часів єгипетського царства. Насправді, таку техніку нанесення штукатурки почали застосовувати ще у Стародавньому Римі, приблизно з 900х років до не. В ті часи у якості основного будівельного матеріалу використовували мармур. У процесі виготовлення мармурових блоків та плит залишалась велика кількість мармурового пилу і помітили, що при змішуванні його з гашеним вапном утворюється матеріал, який при взаємодії з повітрям твердне та кам’яніє (карбонізується). Робиться схожим за зовнішнім виглядом та властивостями, при висиханні, на мармур. Для покращення властивостей в склад суміші стали додавати глину, а для тонування застосовувати барвники натурального походження – мінерали, сік рослин, кров тварин.

При застосуванні цієї штукатурки стали отримувати надзвичайно гарні безшовні покриття, які імітували поверхню полірованого мармуру. Також, з часом, було відмічено унікальні особливості вапняної штукатурки, окрім естетичності та міцності вона відмінно витримувала високу вологість, та не піддавалась плісняві у процесі експлуатації.

Другу хвилю життя венеціанській штукатурці у 16 ст. дав відомий європейський архітектор Андреа Палладіо, який став засновником архітектурного стилю Паладіо. Випущена архітектором в друк книга «Римські старожитності» стала наочним посібником з античної архітектурі. Саме в епоху Відродження почалася загальновідома історія венеціанської штукатурки. Через унікальне розташування Венеції на воді, та надзвичайно вологий та агресивний клімат звичайні будівельні матеріали швидко втрачали свої властивості на оздоблених фасадах будівель, і як виявилось ідеальним матеріалом для оздоблення та облаштування стін стала саме венеціанська штукатурка, яка досі дає можливість милуватись унікальною архітектурою старовинної Венеції.

Павлюк О.Ф.

Викладач Кам'янець-Подільського Фахового Коледжу Культури і Мистецтв

2018 рік